Йосипенко Сергій
Мови філософії та політичний досвід: Уроки «Лексикону неперекладностей»

Постійний ідентифікатор iPhil:
Англійська
Російська

Беззаперечним досягненням “Словника європейських філософій” є оприявлення того, що зазвичай залишається за межами перекладів іншомовних творів: самої ситуації перекладу. Зазвичай читач отримує результат перекладу, однак досвід і проблеми перекладу, особливо тоді, коли перекладач добре зробив свою роботу, залишаються невисловленим – добре перекладеним твором можна користуватися так, ніби він написаний твоєю власною мовою. “Словник” став місцем висловлювання та аналізу цього перекладацького досвіду та проблем, блискуче засвідчивши, що “неперекладності” з’являються лише в межах перекладу, в тому числі й “неперекладності” власної мови – їх можна помітити лише перекладаючи нею.

Статті “Словника” політично-правової тематики нагадують також, що переклад відбувається не лише в галузі “вченого знання” – універсальні філософські принципи, ідеї та концепти піддаються також випробуванням політичного життя, яким живуть не лише професійні спільноти, а й широкий загал. Тому концепти політичної філософії, покликаної за висловом Ф. Рено “пов’язувати філософію та нефілософський досвід”, часто є неперекладними не лише з огляду на мовну різноманітність Європи, а й з огляду на різноманітність її політичних досвідів. Неперекладності політично-правового характеру виникають при спробах трансляції політичних досвідів, які завжди відбуваються або шляхом запозичення тих чи інших концептів, що наділяються здатністю організовувати політичний досвід, або ж надання концептові власної мови значення, характерного для чужого політичного досвіду – такими є й текстуальні стратегії перекладів, однак тут переклад не є суто лінґвістичним явищем. Через це переклад текстів політично-правової проблематики стає індикатором, проявником політичної ситуації тієї країни і спільноти, мовою якої робиться переклад, бо перекласти якийсь концепт означає віднайти відповідник, не лише у мові, а й у політичних та правових практиках (іноді відсутніх чи суттєво відмінних), або ж окреслити, знову-таки в межах вже відомих практик, нові елементи правової чи політичної культури. Відтак уроком “Словника”, попри розуміння різноманітності політичних досвідів та їх концептуалізації повинно стати усвідомлення того, що український переклад “Словника європейських філософій” стане справжньою інтелектуальною подією лише тоді, коли він буде задіяний у наших власних практиках, інтелектуальних і політичних.

Ще одним уроком “Словника” може стати усвідомлення того, що неперекладність окремих термінів для нас обумовлена не лише обмеженістю власного досвіду чи мовних ресурсів, вона часто є результатом закритості цього досвіду, бажанням бачити його самототожним і самодостатнім. На мій погляд “Словник” переконливо демонструє, що будь-яку культуру, традицію і, зрештою, мову, можна вважати самототожними системами лише умовно, оскільки ситуація перекладу є звичною для Європи, її культурний та політичний досвід постійно творився і твориться у опозиціях та взаємодіях – грецького світу та варварів, християнства та античності, Старих та Нових, зрештою, Європи та “не-Європи”. Відтак розкриваючи різноманітність європейських традицій “Словник європейських філософій” розкриває саму природу європейської культурної ідентичності та її національних ідентичностей, які ніколи не бувають гомоґенними.

Український філософський фонд:
01001, Київ-1, вул. Трьохсвятительська 4, к. 322
+38 044 279-16-70
uffon@ukr.net
Facebook


Спільний проект Українського Філософського фонду та ГО "Філософія в дії" (екс-Ініціатива "Ребрендинґ філософії"):
www.action.philosophy.ua